• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Мудрі думки

Мудрі думки

/Files/images/mm.jpg

Я.Коменський

Ні пеклом, ні раєм не повинен бути дім для дитини – але місцем, де можна жити (тільки не єдиним). Місцем де жити хочеться, але не настільки, щоб прагнути ним обмежуватись. Звідки можна впевнено йти і куди радо повертатись. Де все співвідноситься з життям, - де якщо й немає гармонії, є надія.
В.Леві.
З посеред багатьох доріг (якими йде у своєму життя людина) сім’я є першою та найважливішою. Ця дорога для кожного особлива, єдина та неповторна, від якої неможливо віддалитися. Кожен з нас народжується у сім’ї, і власне цим ми дякуємо їй за сам факт бути людиною. А якщо народження на світ та входження у суспільство відбувається без сім’ї, то це завжди болісний процес, який впливатиме на все подальше життя.
З листа до сімей Яна Павла ІІ
Любов – як ртуть: її можна втримати на розкритій долоні, але не у стиснутому кулаці.

Народна мудрість.
Якщо твої наміри на рік – сій жито, на десятиліття – саджай дерево, на віки – виховуй дітей.
Філософ І.Ільїн
Жодні дитячі садки, дитячі «будинки, притулки й подібні фальшиві заміни сім'ї не дадуть дитині необхідного, бо головною силою виховання є те взаємне почуття особистої незамінності, яке пов'язує батьків з дитиною і дитину з батьками своєрідним єдиним зв'язком — утаємниченим зв'язком кровної любові. Лише в сім'ї дитина почувається єдиною і неповторною, вистражданою, істотою, яка виникла через поєднання двох інших істот і зобов'язана їм своїм життям. Цього ніщо не може замінити. І як би добре не виховували годованця, він завжди зітхатиме десь на самоті про свого кровного батька і про свою кровну матір.

Е. Хаббард

Мета навчання дитини полягає у тому, щоб зробити її здатною розвиватися далі без допомоги вчителя.

А. Дістервег

Освіта полягає не в кількості знань, а в повному розумінні й умілому застосуванні всього того, що знаєш.
В.О. Сухомлинський
Пізнання дитиною світу починається з пізнання людини, а людина відкривається перед дитиною образі батька, матері і вчителя.
Я. Корчах
Усе, що досягнуто дресируванням, натиском, насильством, — неміцне, неправильне і ненадійне.
К. Ушинський

Учень — це не посудина, яку треба наповнювати, а факел, який треба запалити.

Словничок мудрих думок від В.О.Сухомлинського

  • Азбука виховання людяності полягає в тому, щоб дитина, віддаючи тепло своєї душі іншим людям, знаходила в цьому особисту радість.
  • Азбука моральної культури входить у свідомість і душу лише тоді, коли в шкільному колективі є елементарна моральна культура людських взаємин.
  • Бажання вчитися – як ніжна квітка, котра живиться тисячами корінців, що невтомно працюють у вологому ґрунті. Ми їх не бачимо, але дбайливо оберігаємо, знаючи, що без них життя і краса загинуть.
  • Байдужість – вода, яка прищеплює ганебну і згубну думку про те, що світ існує сам по собі, а я – сам по собі, у світі можна прожити тихо й непомітно, заплющивши очі на те, що мерзота може пожирати і знищувати добро, а добро бути слабким і беззахисним.
  • Батько – найрідніший, найдорожчий для дитини чоловік, в образі якого виявляється людська відповідальність за її прихід у світ, за кожний її крок і вчинок у житті.
  • Без заглибленості в справу - немає людини.
  • Безсоромність – небезпечна вода душі; безсоромній людині спочатку байдуже, що про неї думають люди, а потім – їй байдужою стає і власна доля. Вона породжується обіцянками, які не виконуються.
  • Бережливість і доброзичливість повинні поєднуватися в людині з душевною щедрістю і безкорисливістю.
  • Бійся байдужості – однієї найнебезпечніших вад. Бути байдужим – значить, по суті, втратити здатність відчувати поруч себе людину.
  • Благородство у взаємовідносинах між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою – це дерево, яке зеленіє тільки тоді, коли його краса живиться глибоким корінням людської гідності, честі, поваги до людей і до самого себе, непримиренності до зла, бруду, приниження людської гідності.
  • Боротьба за долю людини – це передусім боротьба за її особисте щастя, за те, щоб вона відчувала, переживала повноту і радість життя.
  • Вдячність – це корінь почуття обов’язку; людина почуває себе зобов’язаною перед іншою людиною, взаємовідносини побудовані на душевно тонкому прагненні дати людині більше, ніж вона, здавалось би на перший погляд, дає вам.
  • Вдячність людям – це рідна сестра почуттів відповідальності, обов’язку, громадянської гідності.
  • Вдячність і обов’язок – ознаки високої етичної культури і разом з тим те елементарне людське, без чого нам загрожує невігластво.
  • Виховувати – це насамперед знати дитину, а щоб знати, треба постійно бачити, вивчати. Без знання дитини, без глибокого розуміння всієї складності явищ, які відбуваються в її душі, виховання стає сліпим і тому беззмістовним.
  • Виховання людської особистості – це насамперед виховання почуття власної гідності.
  • Виховання – найтонше душевне доторкання людини до людини, і якщо ми хочемо, щоб наш вихованець виріс справжнім громадянином, який розуміє обов’язок і відповідальність, уміє бути добрим і непомітним, ласкавим і суворим, люблячим і непримиренним до зла, ми повинні доторкатися до нього сердечно. Виховання – це насамперед слово, книжка і живі людські відносини.
  • Відданість – не безмовна покора, а облагороджування взаємовідносин у сім’ї, створення радощів для матері і батька.
  • Віра і вірність – близькі поняття, у них один моральний корінь. Як важливо роздмухувати, підтримувати маленький вогник вірності принципам, перетворюючи його в безпечний факел ідейного благородства, мужності.
  • Віра в людину – величезна моральна сила, що втілює в собі саму суть відносин у повному суспільстві.
  • Вчити жити – це значить передавати з серця в серце моральні багатства, здобуті, нагромадженні людством.
  • Гідність мужчини – не бути дармоїдом.
  • Гра – широке й багатогранне поняття. Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються в швидкості й спритності. Гра полягає й у великому напружені творчих здібностей, уяви.
  • Години відпочинку – найскладніший період духовного життя, коли людина користується цінностями культури, що їх створили інші люди.
  • Гуманність неможлива без чуйності до людини.
  • Дати людині щастя улюбленої праці – це означає допомогти їй знайти серед безлічі життєвих шляхів той, на якому найяскравіше розкриються індивідуальні творчі сили і здібності її особистості.
  • Дитина – дзеркало морального життя батьків.
  • Дитинство – щоденне відкриття світу.
  • Діти - не тільки наша любов і надія. Діти – безсмертя народу.
  • Добрі почуття, емоційна культура – це серцевина людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що суто людське утверджується в душі одночасно з пізнанням перших і найважливіших істин, одночасно з переживаннями і відчуваннями найтонших відтінків різного слова, це перший сторож совісті.
  • Доброта має стати таким самим звичайним станом людини, як і мислення. Вона повинна стати звичкою. Доброта твориться людиною в людині, і людиною в самій собі.
  • Добре здоров’я - відчуття повноти, невичерпності фізичних сил - найважливіше джерело життєрадісного світосприймання, оптимізму, готовності подолати будь-які труднощі.
  • Дружба – це насамперед віра в людину, вимогливість до неї і невинність. Це вершина, з якої перед людиною відкриваються найдрібніші деталі доблесті і краси, вульгарності і потворності. Дружба дає людині зіркість на добро і зло.
  • Думки, мов іскри, від однієї засвічується інша. Думки, пробуджені над книжкою, є мовби добре насіння знань, що проростає, дає врожай.
  • Душевний стан – це глибоко особиста, емоційна оцінка вчинків, що тією чи іншою мірою зачіпають особистість дитини.
  • Експеримент – незамінний засіб інтелектуального збагачення праці, поєднання праці з мисленням, аналізом.
  • Емоційна культура – це, образно кажучи, правильно налаштовані струни скрипки.
  • Емоційна самооцінка – це ґрунт, на якому проростають зерна моральних повчань.
  • Естетичність обстановки досягається гармонією нерукотворного і створеного людиною, яка збуджує почуття радості.
  • Естетична оцінка праці – це джерело моральної гідності трудівника.
  • Життя – найкращий критерій не тільки істинності знань, а й стійкості переконань, єдності думки й почуття.
  • Жити серцем, пізнавати серцем – у цьому найтонша, наймудріша сфера виховання.
  • Жорстокість не тільки обрублює юну душу, а й негативно позначається на нервовій системі, порушує гармонію між фізичним і духовним - пригнічує тіло й дух.
  • Здоров’я великою мірою залежить від духовного життя, зокрема від культури розумової праці.
  • Знання, здобуті самоосвітою, дуже міцно зберігаються в пам’яті. Неоціненне багатство, якого ти повинен набути в роки дитинства, отроцтва, ранньої юності. Те, чого ти не здобув у юні роки, ніколи не здобудеш такою самою мірою потім.
  • Знати – це означає насамперед уміти користуватися знаннями, причому під час вивчення різних предметів це вміння виявляється по-різному.
  • Зрозуміти – це ще не означає знати, розуміння – ще не знання. Щоб були тверді знання, необхідне осмислювання.
  • Ідея опановує юну свідомість найглибше тоді, коли образи правди, добра, істини виражаються в праці. Ідея стає переконанням тоді, коли вона добута з лавини фактів і речей діалектичним мисленням. Це біль серця за правду, істину, красу.
  • Інтелектуальне багатство шкільного життя великою мірою виражається тим, наскільки тісно пов’язані розумове життя й фізична праця.
  • Інтелектуальний розвиток людини в наші дні дедалі більше виражається тим, як вона вміє орієнтуватися у сховищах знань – книжках.
  • Інтелектуальне спілкування з дитячим колективом і особливо з окремими вихованцями – це таке ж багате джерело радості, як і одухотворена праця.
  • Казка – свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови. Це ключик, за допомогою якого можна відкрити джерела думки й слова, і вони заб’ють життєдайними струменями.
  • Казка, гра, фантазія – життєтворче джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень.
  • Казка – це духовні багатства народної культури, пізнаючи які, дитина пізнає серцем життя народу.
  • Книги – це джерела. Нехай не бідніють джерела, які живлять струмок наших знань.
  • Колектив – це не якась безміна маса. Він існує як багатство індивідуальностей. Колектив стає виховною силою при наявності такої спільної діяльності, у якій розкривається висока ідейна одухотвореність праці благородними моральними цілями.
  • Кохання починається із закріплення в душі дитини добрих почуттів – сердечності, чуйності, чутливості до іншої, дорогої для неї людини.
  • Лінощі душі – це байдужість до людини. Якщо ти не помічаєш чужого горя, значить у тебе небезпечна хвороба – лінощі душі.
  • Любити дітей – значить любити дитинство, а для дитинства оптимізм – те саме, що гра барв для веселки, немає оптимізму – немає й дитинства.
  • Любити – це віддавати, творити, вкладати духовні сили, бачити часточку вкладеного тобою добра в іншій людині.
  • Любов – величезна праця, що потребує величезного напруження сил... любити – значить, віддавати сили своєї душі, вкладати їх у любиму людину, це ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе в своїх дітях – це означає бути мужнім у любові. Любов повинна навчити створювати те, що підносить весь рід людський, - мудрість, красу, творчість, майстерність. Це величезна затрата духовних сил, творчість, яка будує щастя.
  • Любов до людей – це твоя моральна серцевина. Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою і сильною...
  • Любов дітей до батьків – величезна сила духу, яку вкладає в дитячу душу материнська і батьківська мудрість, це радість затрати духовних сил в ім’я того, щоб принести щастя улюбленій людині.
  • Любов учителя до дітей народжується в горінні, в боротьбі за людину, нерідко – в муках.
  • Людина - найвища цінність, людський дух безсмертний, у величі, повноті, моральному багатстві життя полягає та мета, до якої справжня людина прагне все життя. Людина дорожить лише тим, у що вона вклала частину своєї душі, свого серця. Вона народжується не для того, щоб безслідно зникнути нікому не відомою порошинкою, а щоб залишити після себе слід вічний. Людина – це цілий комплекс якостей. Вона не може бути всебічно розвиненою, якщо вона не художник, не поет у своїй справі, якщо в неї немає улюбленої справи, а улюблена справа відкривається знов – таки у тій сфері діяльності, де людина може стати творцем, поетом, художником.
  • Людська культура – найтонше виявляється в культурі почуттів.
  • Математика вчить мислити й разом з тим вселяє віру в безмежні сили людського розуму; світоглядний предмет, що проникає в науки, які вивчають і природу, і суспільне життя, це не колючі терни, а такі самі запашні троянди, як і література, математика - це насамперед думка, допитлива, що бажає все знати, про все мати уявлення.
  • Мелодія – це мова людських почуттів – доносить до дитячої душі не тільки красу світу. Вона відкриває людську велич і гідність...
  • Мимовільне запам’ятовування – найважливіша умова розумового розвитку, воно вивільнює сили розуму для думки, для глибокого запам’ятовування, для глибокого мисленого проникнення в суть фактів і явищ, запобігає одному з найстрашніших лих – зубрінню.
  • Мистецтво – це час і простір, у якому живе краса людського духу.
  • Мистецтво виховання включає насамперед мистецтво говорити, звертатися до людського серця.
  • Мудра людська любов до дитини і дитинства – це почуття, одухотворене глибокою думкою, багатством мислі.
  • Мудрість любові батька й матері до дітей, уміння любити так, щоб діти були вам безмежно віддані, – навряд чи є щось складніше, мудріше і більш хвилююче в світі людського.
  • Музика, мелодія – важливий засіб морального і розумового виховання людини, джерело благородства серця й чистоти душі. Музика – могутній засіб самовиховання. Це мова почуттів, переживань, найтонших відтінків настрою.
  • Музичне виховання – це не виховання музиканта, а передусім виховання людини.
  • Урок – перше вогнище, зігрівшись біля якого, людина прагне стати мислителем, перша іскра, що запалює смолоскип допитливості і моральних переконань.
  • Учень, одухотворений працею, захоплений творчим задумом, - це животворне джерело самовиховання в учнівському колективі.
  • Учитель – не тільки світоч знань для дитини, а й наставник, учитель життя в справжньому розумінні цього поняття. Він не тільки той, хто передає учням знання та вміння. Це передусім той, у кого дитина, як у батька і матері, вчиться жити. Улюбленим і авторитетним учитель стає не тому, що досконало знає свій предмет, а й тому, що, глибоко люблячи його, поєднує в своєму серці цю любов з любов’ю до людини –дитини.
  • Фізична культура – важливий елемент всебічного, гармонійного розвитку людини, виховання фізичної культури – це, по – перше, турбота про здоров’я і збереження життя як найвищої цінності, по – друге, система роботи, що забезпечує гармонію фізичного розвитку і духовного життя, багатогранної діяльності людини.
  • Фізична праця відіграє таку саму важливу роль у формуванні фізичної досконалості, як і спорт. Без здорової втоми, людині не може бути повною мірою доступна насолода відпочинком.
  • Читання – то корабель образно кажучи, і вітрила, завдяки яким корабель думки, пливе вперед, і вітер, що надихає вітрила. Це віконце в світ, найважливіший інструмент навчання, воно має бути вільним, швидким – лише тоді цей інструмент буде готовий до дії. Читання – це одне з джерел мислення й розумового розвитку, віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе.
  • Читання в роки дитинства – це передусім виховання серця, доторкання людського благородства до потаємних куточків дитячої душі. Слово, що розкриває благородні ідеї, назавжди відкладає в дитячому серці зернятка людяності, з яких складається совість.
  • Читання з потреби думати – головна умова розвитку розумових здібностей.
  • Чуття краси природи – це той струмочок, який несе в дитячу душу красу слова.
  • Щастя – це передусім оптимізм, віра в світле й радісне майбутнє.
  • Щастя людини неможливо передати в спадок і неможливо дістати як спадщину.

/Files/images/294036_3856-800x600.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 114

Коментарi